Поділитися

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Кабінет Міністрів створює службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії та Держаній прикордонній службі

 

Капелани не нове явище – священики завжди допомагали армії, що йшла в похід. В сучасних арміях інститут військового духовенства широко розповсюджений. Навіть обмежений контингент військ Організації Об’єднаних Націй має посаду капелана. Лише у Китаї та Північній Кореї вони законодавчо заборонені.

 

Отже, Кабмін відроджує капеланів наступними заходами (Розпорядження від 2.07.14 р. №677-р):

  • розробка відповідних положень, згідно з якими капелани належать до персоналу Збройних Силах, Національної гвардії та Державної прикордонної служби;
  • відбір осіб, які запропоновані релігійними організаціями для забезпечення душпастирської опіки військовослужбовців і резервістів Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби;
  • навчання капеланів основам військової справи, забезпечення військово-гуманітарної та військово-психологічної підготовки.

Тобто, капелани знаходитимуться на державному утриманні і повинні будуть пройти додаткову підготовку. Цікаво оцінити критерії відбору військового духовенства та місце у структурі релігійних громад. Безперечно, що капелани повинні бути готовими до надзвичайних ситуацій, їм необхідна висока психологічна та фізична підготовка. Вони повинні проходити військові навчання разом з іншими військовими для підтримки професійної діяльності.

Дискусійним є відношення капеланів з релігійними громадами та військовим керівництвом. Перш за все виникає питання конфесійного підбору військових священників. Кандидатури висувають релігійні громади, а керівництво державних структур проводить відбір. Які саме релігійні громади матимуть на це право поки що невідомо. Чи залежатиме віросповідання капелана пропорційно загальному становищу церков в Україні? Чи воно прив’язуватиметься до віросповідання безпосередньо бійців? Часто відповідь на це дає релігійна структура країни. В залежності від переважаючої церкви військове духовенство може бути переважно монорелігійним (Італія), дворелігійним (Німеччина часів Другої світової війни) та полірелігійним (Сполучені Штати).

Іншим питанням є підпорядкування. Якщо священики належать до персоналу державних структур, то яким має бути їхній зв’язок з рідною релігійною громадою? Більше того, як мають регламентуватися відносини між капеланами різних посад, але різних конфесій? Тут стикається дві сфери дії – державна та церковна. У випадку переваги державної капелани діятимуть згідно регламентованої дисципліни і повинні будуть підпорядковуватися.

Питання про організацію служби військового духовенства виключно цікаве. Яким чином буде організовано зв’язок між капеланськими службами Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби? Ймовірно, може бути організовано єдину структуру. Але на яких правах капелани «увійдуть» у військові та прикордонні сили? Військовими, з відповідними званнями, чи цивільними?

Спроби відродити капеланську службу відомі і в Україні. Існує Департамент Патріаршої Курії у справах душпастирства силових структур України (греко-католицька церква) та Рада у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. Департамент створений Міноборони спільно з сімома конфесіями у 2006 році. Згідно нього військовий священик – це «особа, уповноважена своєю конфесією здійснювати душпастирську опіку віруючих військовослужбовців, які належать до цієї конфесії, та тих, хто добровільно прийшов до нього». Капелани Департаменту не входять до загальної структури Міноборони, а різні конфесії лише консультуються між собою.

 

Костянтин Донченко